Далеко на карті, але завжди у серці

У Миколаєві нараховують близько ста тридцяти різних національностей. Кожна така спільнота любить і поважає традиції та культуру своєї етнічної батьківщини. Активною діяльністю, збереженням народних звичаїв та святкуванням національних свят славиться болгарська громада, яка знаходиться у мікрорайоні Тернівка, де вже два століття проживає чимала кількість етнічних болгар.

Не винятком став і День слов’янської писемності й культури, що є одним з найголовніших свят у Болгарії. Відзначають його 24 травня. І цього року делегація Миколаївського болгарського товариства ім. Івана Вазова відсвяткувала цей день у місті Варна разом зі своїми болгарськими колегами. Програма візиту складалась з чотирьох днів, протягом яких делегація  зустрілась із посадовцями мерії та особисто з управителем області, які дуже зацікавились поглибленням співпраці з нашим регіоном.

Миколаївці дали концерт у центрі міста, виконували автентичні болгарські пісні, які співали болгарські пращури, що приїхали в миколаївський край понад двісті років тому. Зустрічали делегацію у найбільшій школі Варни «Добри Чинтулов». А 24 травня була унікальна можливість взяти участь у ході з нагоди Дня слов’янської писемності та культури.

До складу делегації ввійшли начальник управління культури, національностей та релігій Миколаївської облдержадміністрації Михайло Димитров, начальник відділу УДМС України в Миколаївській області Ірина Костюкова, голова КДК адвокатури Миколаївської області Юрій Сторчеус, член Ради адвокатів Миколаївської області Сергій Сторчак, голова болгарськго товариства ім. Івана Вазова Олександр Атанасов, заступник голови  Володимир Гамза,   народний колектив «Зорецвіт» на чолі з керівником Надією Жадик і директором Миколаївського коледжу культури і мистецтв Сергієм Мициком, колектив «Ізворче» – керівник Ірина Зайченко, директор Інституту філології ЧНУ ім. Петра Могили Олександр Пронкевич з викладачами болгарської мови Ольгою Колот і Оксаною Харчук, викладачі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 16 разом з директором Тетяною Варвянською.

У школі гостей вітали піснями, танцями і короваями. Школярі та вчителі дуже тепло зустріли своїх колег з України. Директор представив навчальну програму, розповів про школу та її досягнення. У кінці зустрічі представники делегації вручили школі символічні подарунки: ляльки в традиційних українських костюмах та солодощі.

У переддень свята колективи «Зорецвіт» і «Ізворче» разом з Хором варненських учителів «АРС МУЗИКА» записали пісні болгарською та українською мовами на студії радіо «Варна». А на самому святкуванні представники миколаївської Болгарської недільної школи ім. Івана Вазова пройшлись на параді разом з іншими навчальними закладами Болгарії. І навіть дощова погода не змогла зіпсувати той неперевершений настрій і емоції, що панували у того дня.

Такі візити, обміни досвідом допомагають більше зрозуміти культуру інших народів, перейняти щось нове для себе, завести знайомства. Саме тому діяльність болгарської спільноти у Миколаєві не лише просуває болгарські національні традиції, а й показує Україну як мультинаціональну країну, яка шанує традиції інших культур і народів.

Дуже важливо, що навіть попри сотні кілометрів представники громади не втрачають зв’язок зі своєю етнічною батьківщиною та налагоджують дружні відносини між Україною та Болгарією. І також важливо мати таких небайдужих людей, як народний депутат Олександр Жолобецький, який став спонсором цієї подорожі, та організатор поїздки – директорка Болгарської недільної школи ім. Івана Вазова, старший викладач ЧНУ ім. Петра Могили Ольга Колот, які завжди готові допомогти цим зустрічам відбутись.

Фото і текст: Юлія Зоря

http://www.solnik.com.ua/archives/1799?fbclid=IwAR3xzbZtDjGQL1kMRJ8c501xWNcmvi8IjrenSzDjv5qskqNMWAEE734-jsE

Район підвищеного комфорту

Сухий Фонтан — мікрорайон з особливою загадковою історію. Він відрізняється від інших районів міста та має власний колорит. Тут вирує дух затишного Миколаєва. І це не дивно, адже розкинувся він прямо на березі Південного Бугу, неподалік від Варварівського мосту. Це одна з перших локацій, що повинні бути записані в маршруті будь-якого туриста, який завітав до міста корабелів. Саме в цьому районі розташовані всім відомий Яхт-клуб, 8 Причал, Центральний стадіон, комфортні зелені сквери тощо.

Цей мікрорайон привертає цікавість вже своєю назвою. Багато, хто запитує: «На честь чого він був названий?» Чимало легенд вирує навколо відповіді на це питання. Хтось каже, що він був названий так через каскад з фонтанів, який розташований у цій місцевості та довгий час стояв «сухим». Деякі розповідають, що його назвали так через те, що до приїзду Катерини ІІ планували відкрити фонтан, але не встигли, і тому він так і залишився «сухим». Але все це лише легенди від місцевих жителів. Насправді ж Сухий Фонтан був названий на честь третього Спаського джерела, що знаходився в районі сучасного Варварівського мосту.

Для жителів міста Спаське урочище від самого заснування і до початку ХХ століття було єдиним джерелом чистої питної води. Цей потужний потік, що знаходився на вершині Спаської балки називали фонтаном, або водометом. Але після вирубки Спаського урочища та тектонічних змін у ґрунті, що виникли внаслідок землетрусів, усі три фонтани урочища вичерпалися.

Сухий Фонтан ніколи не залишався без уваги. У 1784 році ця місцевість належала санкт-петербурзькому купцеві Францу Фабе і звалася Фаберовою дачею. Але згодом її вподобав князь Потьомкін. Тут, до речі, і був розташований Потомкінський палац, який у 1919 році спалили п’яні анархісти. На початку ХIХ століття головний командир Чорноморського флоту і портів маркіз Іван Іванович де Траверсе заборонив роздавати під забудову адміралтейські землі в Спаському урочищі і наказав розбити на цьому місці парк. Продовжив цю справу і губернатор Олексій Самуїлович Грейг. Завдяки їм цей район і досі радує око зеленими насадженнями.

Містяни активно почали заселяти мікрорайон після Другої світової війни. Проте не зважаючи на це, він все одно відрізняється від всіх інших збудованих у місті своєю затишністю та архітектурою. Житлові будинки, що переплітаються з парками, красиві фасади будівель, характерні для цього району дворики. Тут усе ніби зроблено для того, щоб жителям було комфортно знаходитись у своїй місцевості. Ця атмосфера змушує постійно повертатись сюди.

Приваблює Сухий Фонтан і тим, що тут можна відвідати такі історичні місця як, наприклад, Яхт-клуб, який був заснований у 1887 році і є одним з найстаріших в Російській імперії. На його території можна помилуватися будинком в стилі італійського ренесансу, що був споруджений 1904 році архітектором Леопольдом Роде. Нині ця будівля є міською пам’яткою і цікавим місцем для туристів. А в теплу пору року тут можна навіть спостерігати за змаганнями з вітрильного спорту.

Одним з найулюбленіших місць для прогулянок миколаївців є 8 Причал – набережна, що прилягає до річвокзалу. Вона була відреставрована у 2018 році. Ремонт самої будівлі поки що триває. Окрім прекрасного виду на Південний Буг, що відкривається з будь-якої точки, тут можна побачити скульптуру «Хлопчик-рибалка», або як його називають в народі «Хлопчик з бичками». Також відпочивальники можуть подивитися на пришвартоване до набережної судно «Синевир» та зробити прекрасне фото на його фоні.

Цей мікрорайон переповнений чудовими локаціями для відвідування. Тут ви можете відпочити від міського трафіку та гарно провести час з близькими або друзями. Комфортні зони для містян, спортивні майданчики, берег Південного Бугу, яхти – на Сухому Фонтані все облаштовано для жителів, навіть попри чималу кількість напівзруйнованих споруд та елементів. Тому, коли вас запитуватимуть, що можна відвідати у Миколаєві, сміливо називайте цей район.

                                                                                                                Юлія Зоря

http://www.solnik.com.ua/archives/1724?fbclid=IwAR0sFBZNk3UPcUSdWU4mREd3BrtKj_2FlxrtPelLh72XbrbKVmvVdjK4kLg

Тур храмами міста

Звісно, Миколаїв не може похизуватись такою кількістю храмів та соборів, як то Львів чи Київ. Але є і у нас такі релігійні місця, які можуть зацікавити туристів та навіть місцевих жителів (якщо вони ніколи не відвідували їх та не знають їхньої історії).

Храми в місті почали будувати одразу після його заснування. Ініціаторами були політичні діячі, купці, архітектори та місцеві жителі. До наших часів зберіглася лише частина від тих, що функціонували в старому Миколаєві. Деякі були зруйновані під час війн, інші протягом утисків з боку радянської влади — церкви віддавали під різні клуби, школи, музеї тощо. Після здобуття незалежності, більшість цих храмів була відновлена та повернена до первинного призначення.

Тож пропонуємо вам п‘ять, на нашу думку, найцікавіших та найстаріших релігійних пам‘яток у Миколаєві:

Римсько-католицький костел Святого Йосипа

Це одна з найпопулярніших інста-локацій та місць для фотосесій місцевих жителів. Будівництво цього храму почалось в 1891 і продовжувалось до 1896 року. Костел був зведений за проектом російського архітектора Владислава Домбровського в еклектичному стилі (з характерними елементами неороманських і неоготичних будівель). Взагалі католицька громада утворилася в Миколаєві ще з 1792 року. У 1794 р їй передали один з державних будинків, який знаходився на місці двору нинішнього костелу,  для розташування католицької церкви. А в 1796 році цю будівлю перебудували в перший католицький храм Святого Йосифа.

Після революції костел переживав не найлегші часи – гоніння, репресії проти католиків. Протягом Другої світової війни німці відкрили храм для богослужінь, але потім перетворили його на бійню для худоби. Під час радянських часів церква також не слугувала за призначенням. Загалом за весь час її існування тут було розташовано: краєзнавчий музей (1936 р.), клуб військово-будівельної організації (1949 р.), будинок культури (1956 р.) тощо. Лише після 1991 року храм знову було повернено місцевій католицькій громаді.

Однією з особливостей цього місця також є і те, що на католицькі свята (рідше в інші дні) тут можна почути концерти органної музики. Також біля храму розташовано декілька кам’яних баб.

Адреса: вул. Декабристів, 32.

Собор Різдва Пресвятої Богородиці

У 1800 році на кошти купців та міщан (за що і отримала назву в народі як «Старокупецька») була зведена кам’яна однопрестольна церква в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці. Через стрімкий ріст населення міста та православних громадян, зокрема в 1828, храм довелось розширювати.

Колони храму були позолочені. У ньому зберігалось чимало старовинних ікон. У 1846 році придбали дзвін вагою більше восьми тон, а в 1879 добудували дзвіницю, де окрім головного дзвона встановили ще шість менших.

У 1922 році протягом вилучення майна для пожертвувань у фонд допомоги голодуючим, громада собору здала 172 кілограми срібла. Пізніше з дзвінниці зняли всі дзони, купол над головним алтарем.

1936 році церкву закрили. Тут у цьому ж році діяв кінотеатр, а у 1946 році розміщувався гарнізонний будинок офіцерів. І знову ж таки, лише після 1991 року вірянам повернули будівлю собору Різдва Богородиці.

Адреса: вул. Лягіна, 10.

Немецкая Евангелическо-лютеранская церковь Христа Спасителя

За затвердженим Миколою І проектом англійського архітектора Чарльза Акройда в Миколаєві в 1849 році почалось будівництво Лютеранської кірхи, а в 1852 році її освятили. Під час закладання фундаменту в його північно-західному куті було закладено заставний камінь, під яким у капсулі були покладені книга Нового Завіту, Короткий Катехізис Лютера, Аугсбурзьке віросповідання, а також пластина з іменами імператора Миколи, адмірала Лазарева, членів будівельної комісії та архітектора.

Будівля храму виконана в стилі неоготики, чим і привертає увагу перехожих. За планом вона мала прямокутну форму та притвор, що дещо виступав. Двері і вікна стрілчатої форми.

В 1931 році кірха була закрита, у ній розмістили спортивний клуб товариства «Динамо». У післявоєнні часи тут діяв спортклуб заводу імені 61 Комунара.

Сьогодні церква належить лютеранській громаді міста і відкрита для відвідувань.

Адреса: вул. Адміральська, 12.

Кафедральний собор Касперівської ікони Божої Матері

Почалося будівництво храму у 1904 році, а в 1916 його двері відкрились для парафіян. Архітектурний проект належить Федору Еппінгеру. Керував будівництвом міський архітектор Євген Штукенберг. Церква названа на честь ікони Божої Матері Касперівської, яка протягом 1853-1918 р.р. щорічно аж на місяць прибувала до Миколаєва.

Будівля храму довжиною близько 45 метрів та шириною 23 метри розташована по лінії захід-схід (згідно з православними традиціями). Оздоблення храму виконано в стилі давньоруської архітектури XVI-XVII століть. Зал церкви був розрахований на 1200-1500 осіб.

На початку ХХ століття собор, як і більшість інших, зазнав втрат протягом акції вилучення цінностей для допомоги голодуючим. В 1930 році з дзвінниці були зняті дзвони. А в ході антирелігійної кампанії 1934 року приміщення церкви було передано в розпорядження Миколаївської міської ради, яка в свою чергу розташувала тут клуб суднобудівного заводу ім. 61 Комунара. У зв’язку з цим було знищено верхівку дзвінниці та купола, які нагадували про первинне призначення будівлі.

З 1992 року храм належить до УПЦ Київського Патріархату. Церкву почали реставрувати і до 2010 року зовнішній вигляд будівлі було відновлено.

Кафедральний собор Касперівської ікони Божої Матері – перлина Миколаєва, один з найгарніших храмів міста. Тож це місце обов’язково повинен відвідати кожен турист.

Адреса: вул. Садова, 12.

Стара синагога

Євреї в Миколаєві становили чималу частину. Тож в 1819 році почалось будівництво найстарішої іудейської культової споруди в місті. А в 1822 році вона була освячена і відкрита для відвідувачів. Синагога отримала назву «стара» після будівництва в другій половині ХХ століття Хоральної синагоги (шикарна споруда, яка знаходилась на сучасній вулиці Фалєєвській і , на жаль, не збереглася до наших днів – була знищена протягом німецької окупації в 1944 році).

Коли до правління прийшла радянська влада, приміщення храму перейшло у державну власність, а єврейська громада орендувала його. У 1922 році для фонду з синагоги було вилучено 18 фунтів срібла. В 1935 році Президіум Миколаївської ради вирішив закрити синагогу. Після її закриття в цьому приміщенні розміщувався робітничий клуб, в після воєнні часи – Будинок піонерів, а потім аж до середини 90-х років тут діяв міський клуб медичних працівників. Нині споруда перебуває на балансі єврейської громади.

І хоча сьогодні будівля старої синагоги знаходиться в занедбаному і напівзруйнованому стані, вона заслуговує на увагу, бо є однією з найстаріших в Миколаєві, що дожили до наших часів.

Адреса: вул. Шнеєрсона, 13.

Храми завжди захоплюють своєю величністю, атмосферою та архітектурою. Вони користуються популярністю серед туристів. Згадаймо тури містами, які майже завжди містять відвідування релігійних закладів. Тому і в Миколаєві не можна без цього обійтись. Адже історія наших храмів теж є цікавою і тісно переплітається з історією самого міста.

Юлія Зоря

http://www.solnik.com.ua/archives/1694?fbclid=IwAR39psumahmdpOWFUYpZAVLY41z9Lg9udy4PUa38XKnsKBZCoATt3SzWSyo

Реставрація чи руйнація?

Миколаїв часто називають містом застиглим у минулому. І це не дивно. Якщо подивитись на стан архітектури та міста загалом, то цілком легко зробити такі висновки. Зовнішній вигляд також є чималим фактором, що впливає на розвиток туризму.  Немісцеві просто не хочуть приїжджати до міста, яке знаходиться в такому занедбаному стані. А туристи – це гроші, до речі. Але місцева влада вважає, що культура і туризм – це справи другорядні, виділяє кошти на щось інше та відкладає це питання «на потім». У 2018 році з міського бюджету на реставрацію історичних будівель було виділено 0 грн.

Зокрема, представники будівельної галузі Миколаєва однією з головних перепон на шляху розвитку місцевої економіки вважають саме стан архітектури в місті. Це обговорювалось ще восени 2016 року на Третій галузевій зустрічі підприємців і керівників підприємств будівельної сфери, яка проходила під головуванням заступника міського голови Юрія Степанця у виконкомі Миколаївської міської ради.

Скарги щодо жахливого стану архітектури та заклики до реставрації історичної частини міста активно обговорюються вже років п’ять, проте за весь цей час в місті майже нічого не змінилось. Чимало розслідувань було проведено з цієї теми, але до 2019 року ситуація так і не зрушила з місця. Так, наприклад, якщо відкрити «Перегляд вулиць» в Google Maps, де зйомки міста для сервісу проводились у 2014-2015 р.р., то великої різниці з сьогоднішнім днем ви не помітите.

На деякі проекти гроші все-таки виділялись, проте результатів це майже не принесло. В мерії пояснюють, що однією з суттєвих перешкод є збільшення цін протягом часу від підготовки проектів до їх втілення у життя.

Будинок офіцерів флоту – одна з головних пам’яток міста. Проекти щодо його реставрації розробляють ще з 2009 року, але ніяких зрушень з того часу не було. В управлінні з питань культури і охорони культурної спадщини труднощі з ремонтом будівлі пояснюють тим, що коли БОФ передавали від Міністерства оборони в міську комунальну власність, не завершили передачу землі. А тепер у зв’язку з ситуацією в країні відібрати щось у Міноборони справа не з легких.

Водонапірна вежа також чекає на кращі часи. Спасінням для неї поки що є лише небайдужі волонтери, які самотужки намагаються привести до ладу пам’ятку інженерії. Окрім цього, в Миколаєві на сьогодні близько 370 історичних будівель (за списком 1995 року – понад 570 об’єктів), що мають статус об’єкта культурної спадщини місцевого чи національного значення. Переважна кількість з них потребує ремонту.

Проаналізувавши коментарі під фотографіями архітектурних пам’яток у соціальних мережах, ми дізнались, що проблема стану історичних будівель дуже хвилює і місцевих жителів. Можливо, якщо б косметичний стан міста був кращим, то миколаївці більш любили маленьку батьківщину та захоплювались нею.

Не можна сказати, що для поліпшення зовнішнього вигляду Миколаєва взагалі нічого не робиться. Так, на щось коли пощастить кошти і виділяються, ніби навіть ремонтується, але все з такою швидкістю черепахи, що поки відновлюють одне – занедбуються інші. Тож місцевій владі варто більше приділяти уваги іншому, а не по три роки вихвалятися зробленим одним.

Наприкінці 2018 року «Агенцією розвитку Миколаєва» було представлено масштабний проект реставрації історичних будівель міста. В рамках цієї програми планується вже в 2019 році почати оновлювати кілька приміщень, які знаходяться в центрі міста. Директор «АРМ » Віталій Воронов зазначав, що: «Відкладати у дальню шухляду не можна. Потрібно з завтрашнього дня приступати до невеликих пілотних проектів..» Так, справді, починати вже потрібно, адже ремонту потребують понад 70 будівель, а у планах поступова реставрація, тобто 1-2 пам’ятки на рік. Тож скільки доведеться чекати, щоб оновити їх всі?

Деякі будівлі перебувають на балансі міста, проте більшість з них знаходяться у власності приватних осіб. У такій ситуації, аби реставрація все-таки відбулась, обидві сторони і міська влада і власники повинні домовлятись про співпрацю. На конференції було представлено схему 70/30, тобто більшу частину витрат на ремонт за пропозицією «Агенції розвитку Миколаєва» повинна взяти на себе влада. Зокрема, наголошують на тому, що більше уваги треба приділяти дверям і вікнам, бо вони «у час соцмереж» слугують, так званими, фотозонами. Приклад такого фото на своїй сторінці у Facebook нещодавно виклала менеджер проектів «АРМ» Анна Ганжул з питанням: «Чи готові жителі та власники бізнесу брати участь у програмах реставрації елементів фасаду за умови 70/30?»

До речі, у Миколаєві вже були здійснені деякі вдалі проекти реставрації за рахунок приватних осіб, а саме будівля готелю «Олександрівський» (вул. Нікольська, 25), «Будинок з Атлантами» (вул. Пушкінська, 35), будівля кафе «Polichano» (просп. Центральний, 70), Будинок Бредихіна (вул. Нікольська, 1) тощо. Були і невдалі досвіди, коли старовинні двері замінювали на дешеву позбавлену смаку пародію або вставляли звичайні металопластикові вікна (це, до речі, одна з головних проблем, що псує зовнішній вигляд архітектури). Тож якщо ви плануєте ремонтувати будівлю, за можливості, зверніться по допомогу до експертів, які підкажуть як зробити краще.

На мою думку, можна нескінченно з’ясовувати хто правий, а хто винен. Можна перекидати обов’язки один з одного ще невідомо скільки років, та стан пам’яток, на жаль, від цього не покращиться. Якщо ви живете в старому маєтку, дізнайтесь про способи реставрації, можливо за вашим будинком закріплена якась програма реставрації. Треба брати за приклад досвід Львова, Одеси, Чернівців, які постійно виділяють кошти та переймаються станом рідного міста. Згруповувати сили та можливості і разом робити це місто кращим.

Юлія Зоря

http://www.solnik.com.ua/archives/1685?fbclid=IwAR259dhp5mkqEg1jF8MAaNSrxoI8BhMJCuH8vUTXZrLWkAMXjSCZ4cMLRwU

Інтерв’ю з екскурсоводом Тетяною Губською (відео)

Захоплюєтесь красою Львова, Києва, Одеси та інших міст, а скільки разів ви ходили на екскурсії рідним містом? Чи звертаєте увагу, гуляючи історичним центром, на старовинні будівлі Миколаєва?

Дуже часто можна почути про те, що наше місто нецікаве і давно забуте. Але нині є чимало краєзнавців, які з радістю готові поділитися з нами розповідями, про те, яким було життя в місті М ще до нашого народження та чому ми повинні пишатись ним.

Які факти потрібно знати про Миколаїв його мешканцям і що можна почути цікавого протягом екскурсій, ми дізнались у старшого наукового співробітника Миколаївського обласного краєзнавчого музею, екскурсовода Тетяни Губської. Особисто мені після цієї розмови захотілось відвідати одразу всі маршрути та дізнатися ще більше фактів з історії міста. Адже коли слухаєш людей, які настільки сильно люблять  та поважають свою малу Батьківщину, то немов перехоплюєш весь цей запал і всі ті почуття.

Протягом бесіди торкнулися теми відомих постатей, археології , архітектури та навіть катакомб (зокрема, чому, маючи такі унікальні об’єкти, ми практично не маємо доступу до них). Дізнались, як часто молодь відвідує музей та що дивує немісцевих протягом екскурсій нашим містом. Отже, не буду переказувати вам усе – дивіться самі)

http://www.solnik.com.ua/archives/1594?fbclid=IwAR0TdHpJq_I6ojCv6w-yVmd7e-6_MVgZ32Y8T7G8jKb9bZ3FrO7Bf0haQ9k