Страницы

вторник, 1 октября 2019 г.

Студенти-іноземці про туристичні умови в Миколаєві

Нещодавно Чорноморський національний університет імені Петра Могили став приймати до своїх лав іноземних студентів. Тож розповідаючи вам про архітектурні та історичні пам’ятки, цікаві місця для відвідування тощо, було цікаво почути думку, як то кажуть, «зі сторони».  Розпитали закордонних друзів про туристичні умови в Миколаєві. А Вам цікаво, що думають туристи  і які недоліки знаходять, протягом перебування у нашому рідному місті? Тож дивіться відео…


http://www.solnik.com.ua/archives/2152

Прибуваючи на станцію М


Вокзал — це обличчя міста. Тому, розповідаючи про туристичні умови, неможливо не згадати про це місце. Перше, що бачать туристи, прибуваючи до Миколаєва, — це саме залізничний вокзал. Пропоную ж поглибитись у цю тему.
Раніше функцію пасажирського вокзалу виконував теперішній вокзал станції «Миколаїв-Вантажний» (або як його називають місцеві «Старий залізничний вокзал»). Старовинна будівля, збудована в класичному стилі, сьогодні є однією з пам’яток міста. Знаходиться вона в самому кінці вулиці Пушкінської. Вперше потяг відправився звідси у 1873 році. Окрім пасажирських перевезень, залізничний зв’язок мав слугувати для  перевезення хліба, кам’яного вугілля, руд тощо.
У 1907 році Харківсько-Миколаївська залізниця об’єдналась разом із Курсько-Харківсько-Севастопольською і отримала назву Південна залізниця. Прогресивний розвиток станції відбувався у період з 1908 року і до воєнних часів, протягом яких вона зазнала чималих руйнацій.
фото будівлі «старого» залізничного вокзалу (нині Миколаїв-Вантажний)
На початку 50-х років неподалік від старого приміщення вокзалу збудували нове. А трохи пізніше навпроти збудували житловий будинок, якому було приділено чимало уваги, щоб зробити його якомога ліпшим. Адже він був першим, що впадало у очі приїжджих до міста гостей, і формував перше враження про Миколаїв. Колись саме ця будівля була еталоном і прикладом житлової архітектури міста. Взагалі біографія вокзалу дуже насичена, тож не будемо переказувати багато фактів з Вікіпедії та перейдемо до головного.
У першій половині 80-х з’явився другий пасажирський вокзал, будівля якого була збудована в характерному для радянщини стилі. І спочатку місцева влада поділила пасажирські рейси: на старий прибували і відправлялись потяги із кінцевою або початковою точкою в Миколаєві, а на новий всі інші. А сьогодні від старого вокзалу майже нічого не залишилось,окрім будівлі, яка також знаходить в не найкращому вигляді. Основними користувачами вантажної станції сьогодні є миколаївський річний і морський порти та аграрна компанія «НіБуЛон». А серед пасажирських тут інколи можна зустріти приміські рейси.
Площа перед входом на старий вокзал перетворилась на ринок, будівля руйнується. Новий вокзал помирає на очах містян. А що залишилось пасажирам, і які пейзажі тепер спостерігають вони приїжджаючи до міста? Питання риторичне.
будівля сучасного пасажирського вокзалу (Миколаїв-Пасажирський)
Про який туризм можна казати, коли головне місце для приїжджих перебуває в такому… хммм… поганому стані? Чесно кажучи, вокзал – це перше, про що має подумати влада перш, ніж реконструювати площі, будувати велодоріжки тощо (відсилка до обіцянок). Він має притягувати туристів, а не навпаки, як у випадку Миколаєва. Тож сподіваємось на краще та віримо у світле майбутнє.

Кіммерійці в місті


Чимало хто чув про давньогрецьке поселення Ольвія, що знаходиться неподалік від Миколаєва біля села Парутино, і хоча б раз відвідував його. Проте це не єдина антична реліквія на території нашої області. Зокрема, в історичній частині міста археологом Феодосієм Камінським у 1927 році було відкрито кіммерійське поселення, яке на 500 років старше за Ольвію та єдине на чорноморському березі містечко-порт, що належало до часів знаменитої і легендарної Трої.
Мова йде про поселення Дикий Сад XIII-X ст. до н.е. Миколаївці прозвали його так через те, що раніше тут був розташований сад (закладений адміралом Грейгом), де росла велика кількість диких дерев. Містечко, що належить до Білозерської культури періоду древньої бронзи, було збудоване неподалік від місця, де Інгул впадає в Південний Буг (біля сучасного Інгульського мосту).

Площа дослідженої частини старовинного міста становить півтора гектара, проте археологи припускають, що воно було набагато більшим і насправді його територія займала приблизно п’ять-шість гектарів. На жаль, перевірити це в найближчий час та й, напевно, взагалі  не вийде, адже район навколо розкопок забудований житловими будинками. А ось на території видимої частини Дикого Саду 1 вересня 2018 року відкрили пам’ятник археології просто неба.

Однією з перших і найбільш яскравих знахідок на території поселення став великий бронзовий клепаний котел (1927 рік), а у 2008 році дослідники виявили ще одну значущу колекцію, яка складалась з 13 бронзових кельтів для обробки дерева, наконечника для дротика і ножа-пили. Протягом декількох десятків років було розкопано залишки житлових приміщень, господарських і ритуальних споруд, ремісничих майстерень (гончарне, косторізне і ливарне виробництво), два оборонних рови та кам’яний фундамент перекидного моста. Археологи також знайшли чимало предметів із бронзи, кісток, каменів, керамічного посуду тощо. Найцікавіші з них представлені в експозиції Миколаївського обласного краєзнавчого музею.
Юрій Гребєнніков – один з дослідників «Дикого Саду» – вважав, що саме наш Дикий Сад був згаданий в поемі Гомера «Одіссея», як місто кіммерійських людей. Правда це чи ні, нам доводиться лише здогадуватися. А ось схожість культури, архітектури, хронології з головним героєм його «Іліади» величною Троєю ми все-таки прогледіти можемо. Обидва міста були збудовані за ідентичним планом: цитадель – передмістя – посад. Схожі вони і за світоглядами. На знахідках з Трої і Дикого Саду не було виявлено жодного графіті, що дає змогу називати їх пам’ятками дописемних часів.

Миколаївці дарма недооцінюють значимість такого архітектурного скарбу на території свого міста. Адже поселення Дикий Сад є одним з найстаріших поселень України і за належних умов могло б стати дійсно туристичною знахідкою на південноукраїнських землях. Чому я кажу за належних умов? Тому що хоча й пам’ятник археології тут нещодавно відкрили, але при ньому немає власного музею, який одразу ж на місці могли б відвідувати туристи, він все ще недостатньо облаштований для того, щоб приймати гостей. У цьому місці ніхто не розповідає про його історичну цінність, і якщо ти не знаєш передісторії, то прийшовши на місце розкопок без екскурсовода і групи, ти бачиш лише розкопки, ніякого змісту.

http://www.solnik.com.ua/archives/2079