Страницы

воскресенье, 7 апреля 2019 г.

Гідропатична пам’ятка ХХ століття

Люди часто виїжджають за межі міста на місцеві курорти, щоб оздоровитись, прийняти грязьові ванни тощо. Проте, чи знали ви, для того, щоб робити такі процедури не обов‘язково покидати Миколаїв. Водолікарня доктора Кьонігсберга — не тільки унікальний фізіотерапевтичний заклад України, а й також прекрасна пам‘ятка архітектури про яку повинен знати кожен містянин.
За таку перлину в Центральному районі міста ми маємо бути вдячні лікарю-невропатологу Михайлу Григоровичу Кьонігсбергу, який на початку ХХ століття відкрив один із кращих в Україні гідропатичних закладів. Він народився в Миколаєві в 1865 році, навчався в Миколаївській гімназії, згодом вступив до Харківського університету. Після здобуття в 1989 році освіти працював у Парижі у французького лікаря-психіатра, вчителя Зігмунда Фрейда, спеціаліста з неврологічних хвороб Жана-Мартена Шарко. А також в парижі в Інституті Пастера та в Берліні.
У 1901 році на кошти батька Кьонігсберг відкриває власний лікувальний заклад, облаштувавши його сучасним імпортним обладнанням. Він був побудований за проектом одеського інженера І. Рейхенберга під наглядом миколаївського міського архітектора Е. Штукенберга. Водою зі Спаського джерела лікарню запезпечував колодязь завглибшки 47 метрів, що був виритий у дворі.
Використовували в закладі такі прилади й обладнання, як душ “Шарко” (названий на честь вчителя Кьонігсберга), спіральний душ, “римська лазня”, мраморний басейн завдовжки 2 м 13 см,  фаянсові напівванни для масажу та обливання, сидячі ванни тощо. Доктор Кьонігсберг використовував у медичних цілях води Південного Бугу та лікувальні грязі чорноморських лиманів. Коштували процедури від 50 копійок до 1 рубля. На той час далеко не кожен міг дозволити собі таку розкіш. Лікарня на початку свого існування була спроможна обслуговувати 50 пацієнтів на день. Працювала вона цілий рік, крім великих свят.
Значних втрат водолікарня зазнала протягом Першої світової війни. А в 1927 році після шести років відновлення за допомоги Червоного Хреста вона була відкрита як «Фізіотерапевтична лікарня ім. Жовтневої революції». Під час Великої Вітчизняної війни тут було розміщено військовий госпіталь, стайню і склади для фуражу. За період окупації заклад було майже повністю зруйновано, а технічне обладнання, апаратура, меблі – знищені фашистами.
Після відступу німецьких військ відновлювати лікарню було дуже важко. За допомоги Миколаївського енергетичного комбінату та інших підприємств України двері лікарні були відчинені вже навесні 1944 року. У 1946 році на її базі був заснований стаціонар-санаторій для лікування інвалідів, демобілізованих, а також людей, для яких виїзд на оздоровлення за межі області був неможливим. Протягом 1960-70-х років обласна фізіотерапевтична лікарня – це поєднання спеціалізованого лікувального закладу і стаціонарного відділення обсягом на 50 місць. У 80-х роках якість та ефективність роботи закладу значно зросла.
Нині це Обласна лікарня відновлювального лікування з великою кількістю оздоровчих процедур.  Крім цього, тут працює стаціонар на 78 місць, а також денний стаціонар, де можуть лікуватись пацієнти у відділеннях кардіології, неврології та цереброваскулярної патології.
Коли дивишся на такі заклади – відчуваєш дух старого потужного Миколаєва. Ти уявляєш, як Рейхенберг креслив проект Водолікарні, як тут лікував пацієнтів доктор Кьонігсберг, а її коридорами ходили місцеві аристократи. Саме в таких будівлях відображається вся краса рідного міста. Але на жаль, в нашій країні не всі вони доживають до сьогодення у належному стані, щоб передати всю ту атмосферу.
Юлія Зоря

«неЕйфелева» вежа Миколаєва

І за Миколаєвом є першість
Колись, я так само, як і тисячі миколаївців, проїжджала проспектом Центральним, в сторону Центрального ринку, і не помічала металеву конструкцію, що розташована праворуч дороги, на вулиці Рюміна. Років 20 мені і діла не було до тієї купи заліза, яка іржавіє, і цим псує вид і так не дуже доглянутого міста. Аж допоки не натрапила на цікавий факт, що повністю перевернув мій світогляд.
Виявилось, ось ця, невідома тоді для мене, конструкція – це Шуховська водонапірна вежа. І найбільше мене вразило те, що вона є першою в світі гіперболоїдною конструкцією, що була встановлена і використана в системі міського водопостачання. Так, уявляєте, перша в світі, і в Миколаєві!
Мене зацікавила ця інженерна знахідка, і тоді я почала шукати більше інформації про вежу. Знайшла чимало статей, матеріалів про неї в бібліотеці, і заразом натрапила на прекрасну жінку, яка там працює. Вона мені розповіла про те, що зараз є багато волонтерів, які переймаються долею вежі, намагаються підтримувати її в належному стані та навіть мають свій сайт і сторінку на Facebook. Саме завдяки їм про вежу знову заговорили і нині можна відвідати екскурсію, де вам детально розкажуть про це чудо інженерії.
Трохи з історії
Побудована у 1907 році за проектом Володимира Шухова вежа за час свого існування пережила справді чимало. Зокрема, революційні події та фашистську окупацію, під час якої була підірвана ворогами, а після закінчення війни відновлена.
Через своє географічне розташування Миколаїв завжди мав проблеми з постачанням води. В 1904 році у зв’язку з розвитком індустрії міста, постало питання про побудову водопроводу, ключовим об’єктом якого мала стати водонапірна вежа. Це повинно було   забезпечити регулярне водопостачання. Для того, щоб побудувати вежу, був проведений конкурс на найкраще її проектування.
Серед великої кількості претендентів переміг проект Володимира Шухова. Побудова запропонованої ним конструкції виявилась найвигіднішою.  Його кошторисна вартість становила близько 25 000 рублів, на відміну від проекту Віктора Вебера, що був запропонований початково і коштував 146 235 рублів. Характерними особливостями вежі Шухова було також те, що важила вона в 12 разів менше за інші та її вага була меншою від ваги води, яку вона була спроможна вмістити.
Для того, щоб ще більш здешевити вартість проекту, вирішили розташувати об’єкт неподалік від міських колодязів на вулиці Кур’єрській (нині – Рюміна), таким чином скоротивши довжину магістральних напірних труб між ними та вежею.
На замітку
До речі, окрім елегантного зовнішнього вигляду, вежа також має виклану з черепашнику підземну галерею. Вона була реконструйована і очищена від сміття волонтерами та працівниками «Водоканалу» в 2013 році. За словами миколаївського краєзнавця Андрія Шинкаренка, там навіть зберігся перший лічильник, що рахував обсяг води відрами.
Знаєте, а наша вежа могла б стати одним з туристичних місць нашого міста, якщо її привести у належний вигляд . Подивіться на Ейфелеву вежу в Парижі. Вона не несла і не несе жодної користі для парижан. До того ж більшість жителів міста зізнаються, що вона їх навіть дратує. Проте французи зробили з неї бренд. Вони заробляють гроші, продаючи її маленькі копії і товари з її зображенням.
Так чим наша вежа гірша? Чесно кажучи, форми в неї такі, що будь-яка парижанка позаздрить… І історія в неї цікава. Та й розташована вона в місті наречених, негоже їй пасти задніх.
А на останок, ось вам приклад того, як можна реанімувати вежу. Це також Шуховська водонапірна вежа, але розташована вона в Черкасах і була побудована трохи пізніше нашої миколаївської:

52 метри над рівнем моря

Усі звикли, що історія та досягнення Миколаєва завжди пов’язані лише з кораблебудуванням і морською справою. А, що ми знаємо про установи, які робили і продовжують робити свій внесок у розвиток науки? Мова йде про Миколаївську астрономічну обсерваторію.
Заснована у 1821 році адміралом Грейгом, морська обсерваторія мала слугувати російському флоту. У її повноваженнях було забезпечувати його точними картами морів, навчати майбутніх штурманів орієнтуватися у морі по зірках. Проте вже від самого її відкриття, паралельно з морськими вченнями, там велись і такі наукові роботи, як складання зіркових карт та каталогів, визначення координат комет, планет тощо.

Проектуванням будівлі Миколаївської астрономічної обсерваторії, за дорученням Олександра Грейга, займався головний архітектор Чорноморського адміралтейства Федір Вунш. Споруда розташована у центрі міста у найвищій його точці на висоті 52 метри над рівнем моря. Приміщення обсерваторії орієнтовано чітко в напрямках сторін світу, а головний фасад направлений на північ. Конфігурація її надземної частини має вигляд усіченої піраміди.
Від самого початку і до сьогодення обсерваторією керували кращі астрономи і професіонали своєї справи. Починаючи з Карла Кнорре, який був першим директором обсерваторії (1821-1871 р.р.). Він народився у Дерпті (нині місто Тарту, Естонія) у родині астронома. Під час навчання на богословському факультеті в Дерптському університеті Кнорре познайомився з професором математики і астрономії цього ж закладу В. Я. Струве. І саме завдяки його рекомендаціям молодий студент отримав посаду директора Миколаївської морської обсерваторії.

До 1911 року МАО належала Морському міністерству. А з 1912 і до 1991 вона слугувала південним відділенням Пулковської обсерваторії. Тоді до її обов’язків входило розповсюдження системи Пулковських абсолютних зіркових каталогів на простори південного неба, а також регулярні спостереження за Сонцем і тілами Сонячної системи. За часів незалежності обсерваторія стає науково-дослідним інститутом «Миколаївська астрономічна обсерваторія». У 2007 році весь комплекс обсерваторії увійшов до Попереднього списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО від України.

Миколаївська обсерваторія має також власний музей, в якому нині зберігається більше 150 експонатів. У Круглій залі головної будівлі можна знайти колекцію унікальних високоточних механічних годинників, що були виготовлені в 18-20 століттях відомими англійськими, голландськими, німецькими та вітчизняними майстрами. Також там знаходяться астрономічний будильник, хронометри, циферблат Фаворже та ще багато інших приладів, що використовувались в роботі обсерваторії. А у двох павільйонах розташовані вертикальне та меридіанне кола Репсольда.
 «Що у вашому місті можна подивитись, що є цікавого?» Відповідь на це просте питання приводить багатьох миколаївців у ступор. А чи замислювались ви, що ми знаємо про історію власного міста? Миколаївська астрономічна обсерваторія – унікальне історичне та наукове надбання України, яке мусить бути на слуху в кожного містянина.
Юлія Зоря

Вейн Шарп: медіаграмотність в умовах конфлікту


Нині у світі існують об’єднання, які активно борються за правдивість медіа. Однією з таких міжнародних організацій є «Інтерньюс». Вона працює в Україні з 1993 року та намагається наблизити вітчизняну журналістику до європейських стандартів.
Дати поради, як саме працювати журналістам, аби надавати правдиву інформацію та викликати довіру в аудиторії непідконтрольних територій погодився очільник «Інтерньюс» в Україні Вейн Шарп:
На початку 2015 року ви казали, що вимушенi переселенці зі Сходу України недостатньо інформовані щодо їхніх прав і можливої допомоги та шляхів її отримання. Чи змінилась відтоді ситуація?
– Так, ми почали створювати проекти, які надають допомогу вимушеним переселенцям, щоб краще співпрацювати зі східноукраїнськими медіа і надавати кращу інформацію для мігрантів. Ми співпрацюємо з локальними медіа в Харкові, Запоріжжі, Маріуполі та Краматорську. Надаємо їм невеликі гранти та просимо висвітлювати більше історій про ситуації на Сході для переселенців, а також місцевостей, де вони мешкають. Ми також підтримуємо медіа, які висвітлюють, що відбувається на межі між підконтрольними та окупованими територіями. Збільшуємо кількість медіа, які мають справу з конфліктною ситуацією в Україні. Також проводимо тренінги для підвищення якості контенту цих медіа.
В Україні більшість медіа є приватними. Вони належать бізнесменам або якимось організаціям і в таких медіа дуже важко провадити медіаграмотність, адже більшість з них є заангажованими. Як журналістові, працюючому в такій редакції, залишатись вірним аудиторії і стандартам, оминаючи упередженість?
– Навіть у редакціях, які належать бізнесменам, працюють журналісти-особистості, які здатні писати хороші, збалансовані та гострі матеріали. Ми знаходимо таких людей і запрошуємо їх до нас на навчальні тренінги. Також проводимо курси спеціально для журналістів, які висвітлюють події на конфліктних територіях та навчаємо їх, як оцінювати вплив їх матеріалів на переселенців та кожного, хто причетний до ситуації. Ми не можемо диктувати власникам приватних медіа, що робити, але можемо впливати на деяких їхніх журналістів, зацікавлених у правдивому інформуванні суспільства.

Сьогодні необхідно бути медіаграмотним. У школах та університетах активно впроваджують навчальні курси з медіаграмотності. Як ви оцінюєте таку діяльність?
– Так, це дуже важливо. В компанії «Інтерньюс» ми маємо програму, яка називається «трекер чуток». Ми аналізуємо мережеві медіа, перевіряємо інформацію у якій не впевнені, які називають чутками. Адже відомо, що інформація, поширена у соціальних мережах, розповсюджується дуже швидко і ми намагаємось боротись з неправдивими повідомленнями.
Які шляхи підвищення довіри аудиторії Донбасу? Адже часто люди, які живуть там, не вірять медіа та вважають їх ворожими. Що потрібно робити журналістові, аби налагодити цей зв’язок, а не навпаки – загострити конфлікт?
– По-перше, коли ви берете інтерв’ю або коментар у когось про ситуацію необхідно пам’ятати, що якщо інтерв’юйований хоче залишитись анонімним, ви повинні зважати на це і не видавати його ім’я або обличчя. Також ви повинні зберігати баланс. Тобто коли пишете матеріал про конфліктну історію, то повинні висвітлювати думки обох сторін. Якщо одна зі сторін відмовляється давати коментар, то ви також можете використовувати цей матеріал, але вказати, що ви намагались запитати думку сторони, але вам відмовили.
Автор: Юлія Зоря, студентка 
Чорноморський національний університет імені Петра Могили

Instagram: геолокація — Миколаїв

В епоху соціальних мереж та шаленої популярності Instagram користувачам украй необхідно публікувати якісний і оригінальний контент. Адже що привабливіші ваші фото, то більше підписників і лайків ви матимете.
Користувачі звертають увагу на стиль ведення аккаунту. І тому дуже важко сьогодні здивувати когось селфі або відображенням у дзеркалі. А зробити оригінальне фото у межах рідного міста взагалі — складність 80 «левел».
Тож відкриваємо секрети гарних фотосесій у Миколаєві і «зливаємо» круті геолокації для тих, хто не знав або не помічав краси рідного краю.
Вулиця Спаська
Історичний центр має дуже красиву і старовинну архітектуру. Усім відомо, що раніше Миколаїв був дуже потужним кораблебудівним містом. Саме тому тут розташовано чимало будинків купців та державних установ, які ще залишились з тих часів.
Зокрема, однією з найбільш популярних вулиць тоді була Спаська. Свого часу саме на ній мешкала більшість заможних людей та державних службовців, які будували вишукані будинки.
Одразу три локації поспіль розташовані за адресою Спаська, 18, 20 і 22 відповідно:
Будинок І. Ерліха

Будинок А. Ерліха

Будинок Авраамова

На Спаській, 10 знаходиться будинок Кривошеєва.

Також, на нашу думку, ваші фото будуть добре виглядати на фоні будинку Фішера (Спаська, 29).

Ці місця здалися нам найбільш оригінальними на цій вулиці, але якщо пройтись нею від початку до кінця, можна знайти ще багато красивих куточків та маєтків на фоні яких ваше фото виглядатиме дуже вишукано.

Адміралтейство
Ну, а як же у Миколаєві і без фото з історії кораблебудування? Тут ми підібрали для Вас найкращі місця для відображення життя старого міста.
Будинок головного командира Чорноморського флоту (сьогодні більш відомий як Музей суднобудування та флоту): Адміральська, 4

Головні ворота адміралтейства: Набережна

Казарми флотського екіпажу: Набережна, 29

Будинок віце-адмірала Попандопуло: Адміральська, 5 (тимчасово на реставрації)

Ну і звісно ж Адміралтейство

Берег
Нам з дитинства розповідають, що Миколаїв славиться також тим, що розташований на перетині двох річок: Південний Буг та Інгул. Ми маємо порти та вихід до Чорного моря. Тож звісно фото біля річки також має бути в колекції миколаївців.
В цій рубриці я вам Америку не відкрию. Окрім центру, оминаючи славнозвісні Інгульський та Варварівський мости, Набережну, 8-й причал тощо, фото біля річки можна зробити і в спальних районах міста. Це, наприклад, сфотографовано на Намиві:

А це м-н Соляні:

А це Яхт-клуб (якщо бути точнішим, двір ресторану «Старгород»)

Це була наша особиста підбірка найгарніших місць для фотосесій у Миколаєві. Таких у нас ще багато, пізніше познайомимо вас з іншими околицями міста. Тож, обирайте будь-яку локацію і радуйте підписників шикарними пейзажами!